banner banner banner

Эксклюзив. Украинский режиссер Сергей Проскурня – гость программы "Люди. Hard Talk"

Читайте полную версию интервью с продюсером, украинским режиссером, основателем театрального фестиваля "Мистецьке Березілля" Сергеем Проскурней – только на сайте 112.ua

112.ua
 
Наталья Влащенко: В Украине не так много режиссёров с безусловным именем. Сегодняшний наш гость – именно такой человек. В его профессиональном авторитете не сомневается никто. Он автор многих известных проектов и, наверное, именно он должен быть тем человеком, с которым мы сегодня обсудим проблемы современного театра. Сегодня у нас в гостях Сергей Проскурня. Здравствуйте, Сергей. Рада Вас видеть. Ну, начну с очень простого. Собственно говоря, даже с мелочи. Мне кажется, что… И мы начали говорить об этом ещё до нашего эфира. Мне кажется, что репертуарный театр как таковой не только в Украине, но и вообще, в принципе, он доживает последние дни. И, в принципе, он – это же порождение советской эпохи было! – и вот это порождение советской эпохи умирает с советской эпохой. Что Вы думаете по этому поводу?
 
Сергій Проскурня: Ну, представляючи мене, Ви сказали слово "проект"
 
Наталья Влащенко: Нет,  я так не говорила.
 
Сергій Проскурня: Да, Ви сказали, що я автор проектів.
 
Наталья Влащенко: Да. Да-да, конечно.
 
Сергій Проскурня: Ну от, Ви і відповіли на моє питання.
 
Наталья Влащенко: Но не Вы – проект. Вы – автор проектов.
 
Сергій Проскурня: Ви… ви… ви сказали, вимовили слово, поняття проект.
 
Наталья Влащенко: Да, конечно.
 
Сергій Проскурня: От, власне, я багато років працюю як автор проектів. Себто, вже самим цим я в якійсь мірі заперечую репертуарний театр. От. А ми можемо тут говорити і про історію цього явища, і про сьогоднішні проблеми і, можливо, будемо сперечатися про майбутнє. А якщо говорити про історію, то, насправді, це не радянський вимисел.
 
Наталья Влащенко: Ну, это Станиславский, да.
 
Сергій Проскурня: Це навіть до Станіславського. Це все-таки театральні будинки почали окуповувати вже більш-менш стабільні колективи, і це сталося практично в Малом театре, я так розумію.
 
Наталья Влащенко: Сергей, насколько я понимаю, дореволюционный театр… Основой дореволюционного театра была антреприза всё-таки. А вот репертуарный театр в том смысле, в котором мы имеем сегодня, это был МХАТ, по сути дела, да? И "започаткували його" всё таки Станиславский и Немирович-Данченко. Ну, тут можно, так сказать, спорить, более или менее, в той хронологии это останется и существует. Но Вы стоите особняком в театральном бизнесе. И Вы, действительно, автор многих проектов. Но я хотела бы всё-таки знать… Я настаиваю на первом вопросе: Ваше мнение по поводу жизнеспособности, сегодняшней, репертуарного театра, который составляет основу пока что украинского театра. Насколько срочно нужно инициировать театральную реформ?
 
Сергій Проскурня: Ну, мені здається, що ми з нею вже спізнились. Якщо наша полеміка до включення камери була вже досить гострою, то ми зараз можемо просто продовжити і не зменшувати цю гостроту, тому що, насправді, з реформами ми спізнились. Якби у нас була така патерналістська модель взаємин влади і культури, як скажімо, в  Росії, так, то ми б мали зараз би трохи іншу модель. Але в зв'язку з тим, що у нас кожний виживає так, як може, і у нас якоїсь системи на рівні держави і якоїсь… ну… чітко сформульованої моделі нема, і немає у нас навіть ніяких декларацій в цей бік…
 
Наталья Влащенко: Сергей, буду спорить, наверное. Буду возражать.
 
Сергій Проскурня: … то в такий спосіб очевидно, що… очевидно що, ми тоді можемо розчленити це питання на проблеми центру і периферії, тому що і там, і там є різні… різні варіанти, і тоді ми можемо просто… Але загально, мені видається, що ми спізнились.
 
Наталья Влащенко: Буду возражать вот в чём. Буду возражать вот в чём. У нас, как мне кажется,  как раз есть система. Это старая советская система. Никуда она не делась. Она совершенно не изменилась с советских времён, и суть её состоит в том, что в Украине просто ничтожный процент коммерческих театров. Все остальные театры в том или ином виде находятся на балансе у государства. Это огромное количество этих вот облмуздрамтеатров, которые находятся в областях, это большое количество театров в Киеве, которые находятся на балансе налогоплательщика. И, как мне кажется, если в Киеве это ещё менее заметно, потому что здесь хоть какая-то театральная жизнь происходит, и здесь вот, знаете, всё покрыто какой-то завесой, там, приезжих, туристов, которые посещают театры, то в областных театрах вы очень часто можете увидеть… Я работала завлитом областного театра, поэтому могу сказать, что история эта началась не вчера. Уже 20 лет в областных театрах полупустые залы по вечерам, потому что там давно ничего не происходит. И почему у нас должна быть система, при которой в каждом городе более или менее, так сказать, в котором перевалило за 50 тысяч, должен быть обязательно театр, и он должен быть на балансе управления культуры государства, – мне лично непонятно. Как мне кажется… Смотрите, Капков в России всё это дело реформировал, да? Он, во-первых, вернул 40-летних в театры. Он отдал им на откуп бразды правления. Всех "уважаемых" старичков поубирал. Они все перевелись на контракты. Больше в труппах нет ни у Серебрякова, ни у кого-то другого людей, которые по три года не выходят на сцену. Но Трудовой кодекс не позволяет их уволить – так, как это сегодня есть в театре Франко, как мне жаловался Станислав Моисеев.  Я ему говорю: "Зачем тебе столько актёров? Они ж не работают!". Он говорит: "Ну, мне Трудовой кодекс не позволяет их уволить. Я не могу. Ну потому что они пойдут в суд". Вот мне кажется, что вот эта система, она уже там рано или поздно… Вы говорите, что мы уже опоздали, но это же не значит, что мы должны смотреть, тратить колоссальные деньги на вот этот вот полутруп, на механизм, который уже не проворачивается, и смотреть дальше, как он умирает и разлагается. Возможно, с этим нужно как-то уже начинать что-то делать. Разрушить этот старый дом и начинать строить новый?
 
Сергій Проскурня: От, бачите, я тому і кажу, що ми спізнились, тому що рівень радикалізму в боротьбі з тим явищем, яке Ви все-таки називаєте "совком", радянською традицією, хоча, мені здається, вона вже давно деформована, і в тому вигляді, в якому вона в Радянському Союзі існувала, в Україні вона вже не існує теж. Це, взагалі, якась зовсім інша модель, яка як би заповнює цей простір, і якщо ми уявимо її форму, то вона отака безформна, тому що ті процеси, які ми з Вами спостерігали у 80-і, наприкінці 80-х років, і в яких, скажімо, я брав гіперактивну участь, – це легалізація студійного руху, це легалізація студійних театрів, які потім частково вмерли… Себто відбувався природний відбір і той процес, про який ми з Вами мріємо, щоб він не зупинявся і щоб цей процес постійно тривав… І в той же час найуспішніші з них просто були приватизовані, ну, націоналізовані чи привласнені владою…
 
Наталья Влащенко: Ну, они стали профессиональными…
 
Сергій Проскурня: Да, да. Ні, вони майже всі, всі були професійні. 
 
Наталья Влащенко: Театр Розовского… там…у "Никитских ворот", это всё были студии.
 
Сергій Проскурня: Ні, я зараз про Україну. 
 
Наталья Влащенко: В Украине то же самое же было. 
 
Сергій Проскурня: А я зараз теж в експерименті існую,  в своєму, особистому. Тому що я виконую обов'язки художнього керівника обласного Академічного Українського музичного драматичного театру.
 
Наталья Влащенко: Твой любимый формат. 
 
Сергій Проскурня: Це фантастика просто. 
 
Наталія Влащенко: "Майська ніч", "Сільва".
 
Сергій Проскурня: І якщо Ви спитаєте в мене, що це таке, то я Вам прямої відповіді, лаконічної, місткої, дати не зможу. Тому що і явище це безформне. І відповідь буде безформна. Але це дуже цікавий досвід.
 
Наталія Влащенко: А як же ви існуєте у таких умовах? Явище безформне…
 
Сергій Проскурня: А я скажу Вам як. Я не можу зараз приймати там радикальні рішення. Я все ще знаходжуся в статусі в. о., і мене це в якійсь мірі влаштовує. То я роблю такі маленькі розвідки боєм. Ну, скажімо, не маючи ніякого статусу в тому театрі, я робив там міжнародні проекти. Тому що я приходив зі спонсором або з грошима, з якимось там, з інвестиціями, з міжнародними, іноземними партнерами, і, скажімо, ми тимчасово брали владу в руки. Тому що територія вистави – це територія от цього актуального, живого, в цей момент існуючого театру.  
 
Наталія Влащенко: Сергій, я перепрошую, це зараз мова йде про черкаський театр?
 
Сергій Проскурня: Про Черкаси, про Черкаси. 
 
Наталія Влащенко: Мене завжди цікавить, як це відбувається в голові у спонсорів та інвесторів? Навіщо їм бути спонсорами вистави в черкаському театрі?
 
Сергій Проскурня: Тут є абсолютно чітка відповідь. В Черкасах є люди, які мріють про те, щоб Черкаси  "окультурювались". Щоб вони ставали містом, в якому хоч що-небудь відбувається. 
 
Наталія Влащенко: А, то це місцевий бізнес. 
 
Сергій Проскурня: Це місцевий бізнес, а також це інвестори, які замовляли… 
 
Наталія Влащенко: Ви кажете, міжнародні проекти. 
 
Сергій Проскурня: Це інвестори іноземні, які замовляли мені дешевий у виробництві, але якісний, мистецький продукт, який вони б потім продавали на Заході. 
 
Наталія Влащенко: А, Ви просто гастролюєте потім з цим продуктом. 
 
Сергій Проскурня: Так. І в такий спосіб я в Україні здійснив 5 проектів. 
 
Наталія Влащенко: Це супер. Це те, чим займається "Проскурня продакшн", я розумію. 
 
Сергій Проскурня: Так!
 
Наталія Влащенко: Ну, абсолютно менеджерський підхід, і, можливо, це і є, скажімо… Такий підхід і може бути, як мені здається, основою для реформування таких театрів.   
 
Сергій Проскурня: Це одна з форм їх діяльності. Одна з форм.
 
Наталія Влащенко: …щоб вони стали площадками для виробництва такого продукту. Але скажіть мене, де взяти для кожного театру свого Проскурню? Можливо, ми повинні позвати назад людей, таких як Андрій Жолдак, як Марік Нєстантінер, як Гріша Гладій і т. і. 
 
Сергій Проскурня: Андрій Крітенко, Григорій Більченко. 
 
Наталія Влащенко: Оце покоління 40-50-річних, які свого часу емігрували, тому що їм тут сьогодні не було б що робити в Україні. Вони всі, плюс-мінус, виїхали на початку перебудови, наскільки я пам'ятаю.
 
Сергій Проскурня: Не тільки тому, що вони не мали тут точки опори, а тому що вони були вражені, їх постійно атакували представники старих структур. А я в цьому знаходив завжди якийсь спортивний інтерес. Я думаю, що мене атакували найбільше з усіх. Найбільше з усіх. Якщо згадати, скільки разів я був в КГБ з приводу фестивалю "Червона рута" в Чернівцях, то я, мабуть, абсолютний чемпіон. Більше того, в 85-му році я пережив ідеологічну катастрофу закриття своєї вистави. Так що я ще встиг навіть дисидентом бути.   
 
Наталія Влащенко: Я думаю, что просто Вам повезло з темпераментом. Я так бачу, що Ви людина досить спокійна, врівноважена. Тому що більшість режисерів, вони ж такі, напівістерички. Але збуджуються дуже швидко. А Ви ж такий… майже меланхолік. Я думаю, це Вам допомагало вистояти в діалозі з владою, з КДБ і т. і. 
 
Сергій Проскурня: Ну, можливо. 
 
Наталія Влащенко: Скажіть, будь ласка, чи влаштовує Вас сьогодні… Ми трошки  почали говорити про театральний інститут наш Карпенко-Карого, Ви ж звідти берете для себе людей? Чи влаштовує Вас сьогодні рівень освіти театральної і кінематографічної в Україні? Чи вважаєте Ви правильним, що, скажімо, там кінофакультетом керує людина, яка жодного пристойного фільму не зняла? І т. д, і т.д. Ну, тільки от відверто, якщо можна.  
 
Сергій Проскурня: Відверто? Я був відвертим, ще коли був студентом. І, здаючи, іспит з історії українського театру, я дозволив собі говорити про Курбаса і про його відкриту систему театральної освіти. А не герметичну, яка була в противагу йому нав'язана українському театру як єдина можлива система Станіславського. І от в цьому, в цьому, я завжди послідовний, і ніколи не міняв своєї точки зору. 
 
Наталія Влащенко: Так от про сьогоднішню освіту театральну. 
 
Сергій Проскурня: Так от сьогоднішня театральна освіта, вона часом дивує мене якимись вибриками. З одного боку я бачу… Як би сказати… Я не хочу нікого ображати, тому тут треба добирати слів. Ну, скажімо так, корифеїв української театральної педагогічної справи, які, насправді, до практичного театру не мають ніякого відношення. Або навпаки. Приходять монстри сучасного театрального процесу, такі як Мойсеєв, Богомазов, які дивують мене тим, що вони заграються в цю стару, заскорузлу систему виховання актора. Тому тут такі якісь взаємні відбуваються … тут така хімічна, дивна така… процес об'єднання, який ще не дав ніякої третьої фактури. Новий матеріал не з'явився.
 
Наталія Влащенко: Ну, дивіться, тут є… Сергій, мені здається, тут є дві речі. Те, що потрібно поміняти програми, викладацький склад і т. і., це для мене апріорі. Люди, які вже, знаєте… Яким вже можна… ну… просто іти, там, ну, я не знаю… Вони повинні, мені здається, вже в церкву іти, ще кудись, ну вже не треба виховувати молодь більше, так? Тому що людина, яка не знає, що відбувається навкруги, вона… 
 
Сергій Проскурня: Так! Але тут є парадоксальні якісь випадки, ну, наприклад….
 
Наталія Влащенко:  Коли я вчилася в "Карпенка-Карого", в мене був викладач, я його обожнювала. Викладач історії костюму. Я не буду називати його прізвище, тому що є його дочка. Він був свідком на весіллі у Булгакова. І він пам'ятав все до деталей. І він розказував нам завжди, як це було. А потім він – раз, так зупинявся, і я йому казала тихенько:  "Четвертий театрознавчий". А що я ще хочу сказати… Він історію костюма блискуче викладав. Але ж більшість викладачів не зовсім розуміє, що сьогодні відбувається в глобальному театральному світі, що сьогодні театр... І що вони викладають вже тридцятий чи сороковий рік – мені незрозуміло абсолютно.
 
Сергій Проскурня: Він у нас викладав історію побуту.
 
Наталія Влащенко: А, Ви знаєте про кого я говорю!
 
Сергій Проскурня: Звичайно. І, насправді, це була абсолютно унікальна особистість, яка могла передати інформацію, яку ми не змогли б знайти в жодній літературі, в жодному підручнику.
 
Наталія Влащенко: Так-так.
 
Сергій Проскурня: А от я про парадокс все-таки скажу. Валентина Іванівна Зимня – ветеран педагогічної справи в нашій alma mater, вона дозволила своєму випускнику колишньому, який після того пройшов вишкіл в театрі Віктюка  в Москві – Альоші Скляренку – дозволила зробити дипломну виставу "Матінка Кураж" без жодного слова. Це пластична вистава.
 
Наталія Влащенко: Ну, таких людей, як Зимня – дуже мало в наших вузах. Це ж геній.
 
Сергій Проскурня: Так. Але все одно. Її вчинки, я б сказав, не мають якоїсь системності. От з'явився Альоша, він повернувся в Київ, він може це зробити, і хай він це робить.
 
Наталія Влащенко: А інтуїція – це й є талант викладача.
 
Сергій Проскурня: Ну от.
 
Наталія Влащенко: Сергію, а якщо казати глобально… І ми закінчимо з темою освіти. Знаєте,  на Заході, наскільки я знаю, є просто драматичні студії, туди приходять люди на рік, скажімо, вони їх вчать робити все, що потрібно, що має знати актор. І на цьому – з богом в поле і в професію. У нас якісь… Як це пристойне слово підібрати… Багато предметів, які взагалі не потрібні, вони не будуть ніколи це вивчати, вони не будуть знати, і п'ять років вони протирають штани невідомо чому.
 
Сергій Проскурня: Тому що тут ми маємо конфлікт між старими моделями, про які ми з Вами теж говоримо, і практикою, яка вимагає зараз зовсім інших підходів. І, скажімо, якщо б ми зараз зробили реформу виховання актора, то це була б модель відкрита, не герметична, яка повинна була б закінчуватися створенням театральних студій або нових театрів, з кожного курсу, який випускається. 
 
Наталія Влащенко:  Сергію, український театр останні 20 років практично не інтегрований в міжнародну спільноту. 
 
Сергій Проскурня: За великим рахунком, не інтегрований. 
 
Наталія Влащенко: Да, за виключенням якихось конкретних там прикладів. Це тому, що у нас немає продукту чи немає грошей? Тому що участь у всяких фестивалях, гастролях, я розумію, це кошти. Але ж мені… Якщо от сьогодні поставити кошти отак в мішках, в цистернах і т. і., нам є, що показати? Чи причина і та, й інша?
 
Сергій Проскурня: Причина, мені здається, в старому українському прислів'ї: "Чому бідний? Бо дурний. Чому дурний? Бо бідний". А де розімкнути це коло? Це зачакловане коло. І, скажімо, ми зараз все частіше будемо говорити про Троїцького, який вміє поєднати і талант менеджера, продюсера, і талант театрального організатора і режисера для того, щоб створити  продукт, який… Він створюється адресно для іноземного сприйняття. Але от парадоксально, скажімо, те, що ми не маємо національного продукту, який був би цікавий іноземному туристу. Він сюди не приїжджає. Ми не маємо жодного залу, жодного театру, в який ми можемо запрошувати іноземців, для того, щоб показати унікальність нашої сценічної культури. І у нас і цього нема, і того нема, і там ми якось фрагментарно. Себто це все абсолютно безсистемний такий процес, який дає часом такі випадки щасливі, як мої міжнародні проекти чи, там, проекти Троїцького, чи саме явище Жолдака, який, скажімо…
 
Наталія Влащенко: Який тут вже майже не працює. 
 
Сергій Проскурня: …який тут не працює, але він репрезентує себе у світі як український режисер.  
 
Наталія Влащенко: А скажіть, будь ласка, скільки коштував телевізійний проект, присвячений Шевченку, і хто давав на це гроші? 
 
Сергій Проскурня: Ви про документальний фільм мій?
 
Наталія Влащенко: Це ж Ваш проект – читання віршів?
 
Сергій Проскурня: Це називається проект "Наш Шевченко". В результаті він із телевізійного перетворився на Інтернет-проект. Це Інтернет-телебачення, скажімо так. 
 
Наталія Влащенко: Так. Хто давав кошти на це, і скільки це коштувало?
 
Сергій Проскурня: Ні-хто! Ніхто!
 
Наталія Влащенко: Ну… Ви на свої гроші це робили? Ну слухайте, ну зняти – потрібні гроші?
 
Сергій Проскурня: Так. Там було все. Там повний був "фарш": логістика, транспорт, обладнання. І дуже-дуже спочатку складний процес, тому що він задумувався як телевізійний проект. Потім поступово він спрощувався, але від цього не змінювалася, а тільки покращувалася якість. Я просто зрозумів, коли почався Майдан, що я повинен знімати своїм айфоном. І це вже була вартість моїх поїздок і вартість монтажу, і моїх асистентів, які займалися підготовкою цього до ефіру. Все! Але загалом …
 
Наталія Влащенко: Ви одним айфоном знімали чи декількома?
 
Сергій Проскурня: Одним. А загалом, значить, цей проект обрахований мною під майже 58 тис. грн, з яких 4 тис. мені передав наш учасник з Чикаго і решту я зібрав у друзів, там, скажімо, під 3 тис., хто там скільки дав. 
 
Наталія Влащенко: А на телебачення Ви його віддали безкоштовно?
 
Сергій Проскурня: На телебачення я віддав його безкоштовно. Більше того, телевізійний канал, який зі мною працював над цим проектом, спочатку він брав в мене кошти за обладнання, за монтаж і хотів навіть гроші за ефір. 
 
Наталія Влащенко: Ваше співробітництво з УПЦ це комерційні проекти чи, скажімо так, суспільні такі акції?  
 
Сергій Проскурня: Нє, то більше все-таки з греко-католиками. 
 
Наталія Влащенко: А з УПЦ не було у Вас проектів?
 
Сергій Проскурня: В мене були проекти майже з усіма конфесіями, особливо коли це стосувалося якихось спеціальних замовлень. Ну, скажімо, Рада Церков…
 
Наталія Влащенко: Ну це комерційні всі проекти, так?
 
Сергій Проскурня: Для мене це благодійні проекти, тому що я одержував в результаті якісь гроші, але коли мені церква дає конверт, я ніколи в нього не заглядаю і ніколи не кажу, скільки це коштує.   
Наталія Влащенко: Але вона дає все ж таки конверт. 
 
Сергій Проскурня: Конверт дається, але, як правило, це десь одна десята того, що це реально коштує. 
 
Наталія Влащенко: Кажуть, що Ви дружите з нинішнім міністром культури Євгеном Нищуком. Що, у Вас є спільні проекти? Які саме проекти спільні у Вас є?
 
Сергій Проскурня: Ну, по-перше, з Євгеном ми співпрацюємо як режисер з актором багато років. Він брав участь в дуже багатьох моїх фестивальних проектах, концертах, і я запросив його на роль четвертого Тараса Шевченка в нашій великій виставі… Ну, в "Тетралогії" в Черкасах. І він, на мій погляд, з великим успіхом виконав цю роль, і я думаю, що він буде ще в цьому проекті брати участь.  
 
Наталія Влащенко: Як Ви оцінюєте його можливості менеджера? Топ-менеджера від культури.
 
Сергій Проскурня: Він дуже швидко вчиться. Я думаю, що в даній ситуації, якщо говорити про якісь високі вимоги до фігури міністра… Чим Євген, скажімо, перемагає інших претендентів? В нього абсолютно чисте серце і абсолютно незаплямована душа.   
 
Наталія Влащенко: Ну, Сергій, чисте серце і незаплямована душа…
 
Сергій Проскурня: Він дуже швидко вчиться.
 
Наталія Влащенко: Ну, коли мені говорять про це… Коли мова йде про владу, про державний менеджмент і т. і… Ну, мені здається, що як бонус – це прекрасно. Але як основні якості – це не може бути. 
 
Сергій Проскурня: В нашій ситуації це – якість, тому що вона відрізняє його відразу від всіх попередників. Від всіх попередників. 
 
Наталія Влащенко: Ну, це як заміж треба йти. Ну, Ви ж зрозумійте! А як потрібно керувати великим відомством…
 
Сергій Проскурня: Він дуже швидко вчиться. І відомство це буде мінятися. Це очевидно вже. І те, що він взяв до себе першим заступником  Олесю Островську-Люту, це вже дуже серйозний знак, що напрямок руху – це реформа і це інноваційність. Це абсолютно чітко. Зараз просто він не мав можливості проявляти якусь динаміку в зв'язку з тим, що уряд, оцей тимчасовий уряд, який був створений після… Ну зрозуміло, він був урядом виживання. А тепер це буде уряд реформ. 
 
Наталія Влащенко: Скажіть, будь ласка, як, з Вашої точки зору… Я розумію, що це не зовсім Ваша парафія, але ж мені цікаво, тому що я вважаю, що це дуже важливо… Як ми могли би реанімувати кіно сьогодні?
 
Сергій Проскурня: Кіно?
 
Наталія Влащенко: Да. Ну, зробити… У нас нема виробництва. У нас є поодинокі проекти, які ми там знімаємо… Ну, наприклад, там, 5 картин на рік. Але якщо немає виробництва, то немає кіно як індустрії в країні. 
 
Сергій Проскурня: Ну так от, ми повинні говорити про започаткування індустрії, і тоді… Це риторичне питання. Це риторичне питання.
 
Наталія Влащенко: Що для цього треба, щоб цей молох запрацював?
 
Сергій Проскурня: Тільки  політична воля. Виключно політична воля. Якщо вона буде, значить, будуть знайдені і способи замотивації інвесторів, і бізнес піде в кіно, і відразу з'являться всі потужності. Ми маємо зараз якісь такі знаки… Ну от, скажімо, днями я відвідав Одеську кіностудію і познайомився з її новим директором, який працює там трошки більше року. Ми не були знайомі абсолютно. Це людина з кризового менеджменту, який піднімав виробництво металу. Попередньо. Він абсолютно не орієнтується в сфері кіно. Але те, що він може робити для того, щоб реалізовувалися кінопроекти, і що він вже зробив на кіностудії, яка абсолютно… ну… вмирала, говорить про те, що нам потрібні… 
 
Наталія Влащенко: Він привів інвестиції, я так розумію.
 
Сергій Проскурня: …нам потрібні такі менеджери, біля яких знаходяться дуже серйозні митці, кріейтори, радники, які знають, що треба робити. 
 
Наталія Влащенко: Раніше, зовсім раніше… Ви казали ще не так давно, що Мінкульт потрібно розформувати. Сьогодні Ви як вважаєте?
 
Сергій Проскурня: Так. Я вважаю, що Мінкульт потрібно розформувати. Потрібна якась інша структура. Я не знаю, як вона буде називатися, яка займається виключно координацією фінансових потоків на конкурсній основі. Коли є система дофінансування. Коли податкова система сформульована в такий спосіб, що людям вигідно вкладати в мистецький проект і бізнесу вигідно брати участь в цьому. І з точки зору соціальної відповідальності, іміджу і т. д., і т. д. А Міністерство культури тільки допомагає врегулювати їхні взаємини, гарантувати їм захист їх інвестицій.  
 
Наталія Влащенко: Міністерство має бути отим чоловіком, який на аукціонах стоїть і говорить: "35 – раз, 35 – два, 35 – три"?
 
Сергій Проскурня: Абсолютно. 
 
Наталія Влащенко: Ну, тут я з Вами абсолютно згодна. І скажіть ще отаку штуку. Хто має ініціювати зараз закон, який дуже потрібен українській культурі, – закон про оподаткування для тих людей, які інвестують в культуру?
 
Сергій Проскурня: Ви не читали всі виступи Нищука. Він про це вже говорить місяць. Він місяць вже про це  говорить!
 
Наталія Влащенко: Чесно кажу, не читала. Я не можу прочитати всі виступи Нищука. А Ви читали всі його виступи?
 
Сергій Проскурня: Звичайно, я слідкую.
 
Наталія Влащенко: О, та ви апологет Нищука! 
 
Сергій Проскурня: Ні, то просто мені хочеться, щоб у нас все було добре. 
 
Наталія Влащенко: Мені теж. 
 
Сергій Проскурня: І в зв'язку з цим, я, наприклад, знаходжу можливість вночі (тому що я знаю, що вдень він не читає) написати коротку есемеску, що я прочитав, або я бачив, і підтримати його, або, можливо, щось підказати.   
 
Наталія Влащенко: То хто, Мінкульт буде лобіювати цей закон, я правильно розумію?
 
Сергій Проскурня: Він вже це сформулював. 
 
Наталія Влащенко: Він сформулював, але ще не лобіював і не виносив на обговорення. Десь цей проект цього закону можна прочитати?
 
Сергій Проскурня: Це буде у парламенті. Це буде в новому парламенті. 
 
Наталія Влащенко: Розумію. Але проект цього закону десь ще є?
 
Сергій Проскурня: Ні, тільки робоча група створена. 
 
Наталія Влащенко: Я зрозуміла. Я зрозуміла. Дуже б хотілося взяти участь в обговоренні.  
 
Сергій Проскурня: Але хочу сказати, що наша ж група невелика, яка якось так неформально все-таки  існує з 80-х років. Ну, ми вже старші за 50 трошки, ми напрацювали кілька законопроектів. І вони лежать у ВР. Я думаю, що зараз ми їх почнемо виймати з шухляди. 
 
Наталія Влащенко:  Ну, пора вже. Якщо не зараз, то ніколи, розумієте? Сергію, одна з улюблених Ваших книжок це, я б сказала, така відома книжка Бодрійяр "Симулякри і симуляція". В ній автор говорить про те, що світ, в якому ми живемо, це світ… світ… світ, так сказать, симуляції. А чи є якійсь сенс займатись симуляцією на цьому світі, чи є сенс займатись мистецтвом, взагалі, спитаю я Вас.
 
Сергій Проскурня: Ну, добре. Про мене часом говорять, що я містифікатор.
 
Наталія Влащенко: Може, так воно і є?
 
Сергій Проскурня: А хіба мистецтво це не створення нової реальності?
 
Наталія Влащенко: Стоп! Містифікація і нова реальність – це є дві різні речі.
 
Сергій Проскурня: Ну… я думаю, що в нашій ситуації вони вже наближаються одна до одної. Якщо Бодрійяр стверджує, що мистецтво вмирає і при цьому ніхто з аналітиків чи там з… ну хто там вивчає Бодрійяра… філософів,  не говорить про те, що він повторює Обюртена. А Обюртена перекладав Курбас, і Курбас переклав книжку Обюртена "Мистецтво вмирає", і коли це було?!
 
Наталія Влащенко: Я Вам більше скажу, зі мною ніхто не погоджується. Коли я зовсім нещодавно спитала Марата Гельмана… Кажу: "Тобі не здається, що культура перестала сама себе відтворювати?". Він якось на мене так подивився і каже: "Та нє, ну ти що. Є багато цікавих явищ зараз…".  І почав мені переказувати явища, які є. А відтворює сама себе культура? Як Ви вважаєте? Чи ні? На цьому етапі пост… постмодернізму?
 
Сергій Проскурня: Я відповім своїм банальним таким… банальною тезою: ми не повинні говорити, що нам треба культуру врятувати, чи захищати, чи відроджувати. Тому що культура має такий інстинкт виживання і таку генезу, що вона нас ще врятує. Можна вибудовувати будь-які інтелектуальні моделі. Можна просто, вибачте за сленг, "ізголяться" довкола цих проблем, але все одно, реальність культури і мистецтва – вона буде складнішою, більшою, вищою, ширшою. Це озон, це просто… Якщо не буде катастрофи. А навіть якщо буде катастрофа, ми ж з Вами знаємо, що в найгірші часи мистецтво народжувало геніїв. Причому, чим гірше було, тим більші явища мистецькі з'являлися в світі.
 
Наталія Влащенко: Так. Це так. Що ж, з нами сьогодні був Сергій Проскурня, який вважає, що сучасний світ – це світ симуляції. Але нічого страшного. Якщо є десь порятунок, то він є на території культури. Дякую, Сергію. Було цікаво.
 

Источник: 112.ua
Loading...


Новости по теме

Виджет партнеров

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>