Сталагміт з Курдистану розкрив таємницю клімату, в якому зародилося землеробство.

Як повідомляє ТСН: Науковці отримали важливі дані про клімат Близького Сходу, охоплюючи період від 18 000 до 7 500 років тому, коли планета поступово виходила з останнього льодовикового періоду. Ці висновки базуються на аналізі сталагміта, виявленого в печері Хсарок у Курдистані.

Дослідники зазначають, що мінеральні шари сталагміта зберегли цінну інформацію про локальний клімат того часу, коли в регіоні почали розвиватися землеробство та осілі поселення. Зміни у зразку виявилися синхронними з даними, отриманими з льодових кернів у Гренландії, що підтверджує глобальний характер кліматичних змін тих років.

Кліматичні зміни та їх вплив на розвиток землеробства

Вчені підкреслюють, що причина, чому наприкінці льодовикового періоду в різних частинах світу одночасно виникло землеробство, залишається загадкою в історії людства. Багато дослідників вважають, що ключову роль у цьому процесі відіграв саме клімат.

Печери Загроського хребта вважаються важливими регіонами для зародження цивілізації. Сталагміти та сталактити — спелеотеми, які містять ізотопи, що дозволяють реконструювати кліматичну історію їх формування. Досліджений сталагміт з Курдистану сформувався в той час, коли з’явилися землеробство, перші поселення та ранні міста.

Відповідно до результатів аналізу, близько 14 560 років тому кількість опадів у регіоні різко зросла, що сприяло швидшому відкладанню вапняку. Проте близько 12 700 років тому ситуація змінилася: посухи стали частішими, а вміст слідів барію, стронцію, цинку та натрію у шарах сталагміта зріс, що свідчить про підвищену запиленність в атмосфері.

Печера Хсарок розташована в центральній частині Родючого Півмісяця, де й дотепер достатньо опадів для ведення землеробства, а поблизу протікають притоки Тигру — річки, на берегах якої зародилися перші цивілізації.

Археологічні дані та екосистеми

Археологічні знахідки з сусідньої печери Палеґавра, що знаходиться за 140 км, свідчать про активне заселення цього регіону влітку під час потепління після відступу льодовиків. Проте під час тривалого висихання клімату печера була майже порожньою. З поверненням теплішої та вологої погоди вона знову почала активно використовуватися людьми.

Дослідники вважають, що до початку голоцену на підніжжі Загросу формувалися специфічні екосистеми, які включали луки, річкові долини та рідколісся. Ці території не сприяли великим постійним поселенням, але стимулювали сезонну мобільність та адаптивні стратегії життя. Ця гнучкість дозволила людям швидко перейти до нових моделей господарювання, таких як землеробство, коли клімат став більш стабільним.

Дані ізотопів карбону і кисню у сталагміті також підтверджують цю картину: збільшення рослинності збігалося з теплішими та вологими періодами. Ці спостереження точно корелюють з даними льодових кернів Гренландії: волога фаза відповідає інтерстадіалу Бьоллінга–Аллерьода, тоді як різке висихання пов'язане з молодшим дріасом, причини якого досі залишаються нез’ясованими.

Отже, дослідження кліматичних умов Близького Сходу на основі сталагмітів надає важливу інформацію про процеси, які вплинули на становлення ранніх цивілізацій. Ці дані не тільки підкреслюють зв'язок між кліматичними змінами та розвитком землеробства, а й відкривають нові горизонти для вивчення історії людства в цілому.