Місяць поглинає земну атмосферу: як магнітне поле Землі допомагає супутнику.

Як повідомляє ТСН: Місяць щомиті взаємодіє з нашою планетою — поглинаючи крихітні частинки з атмосфери Землі. Дослідники виявили, що це явище, яке можна назвати «космічним канібалізмом», можливе завдяки сонячному вітру та магнітному полю Землі.

Кінець 20-річної теорії

Ще з часів місій «Аполлон» в 1970-х роках вчені помітили залишки води, вуглекислого газу, гелію і азоту у місячному ґрунті. Було зрозуміло, що частина цих елементів, зокрема іони азоту, походять з верхніх шарів атмосфери Землі.

Довгий час існувала теорія, що це могло відбутися лише до формування магнітного поля Землі. Вважалося, що магнітний щит перешкоджає витоку атмосферних частинок у космос. Проте нові моделі спростували цю гіпотезу.

Магнітний «хвіст» як траса

Дослідники об'єднали дані зразків «Аполлона» з комп'ютерними моделюваннями і з'ясували, що передача іонів є найінтенсивнішою, коли Місяць проходить через «магнітний хвіст» Землі. Це відбувається щомісяця під час повні, коли Земля стає між Сонцем і супутником.

Лінії магнітного поля в цьому «хвості» не блокують, а навпаки, ведуть заряджені частинки прямо до Місяця, де вони осідають у ґрунті. Ймовірно, цей процес триває вже 3,7 мільярда років, коли сформувалася магнітосфера, і продовжується й досі.

Капсула часу

Це відкриття має велике значення для науки, адже свідчить про те, що місячний ґрунт містить зразки атмосфери стародавньої Землі.

«Поєднуючи дані про частинки, що збереглися в місячному ґрунті, з комп'ютерним моделюванням… ми можемо простежити історію атмосфери Землі та її магнітного поля»

Зразки, які планують зібрати під час майбутніх місій, таких як програма NASA Artemis та китайські експедиції, допоможуть заповнити прогалини в геологічному минулому нашої планети.

«Наше дослідження також може мати ширші наслідки для розуміння раннього витоку атмосфери на таких планетах, як Марс, який сьогодні не має глобального магнітного поля, але в минулому його мав, подібно до Землі»

Крім того, вчені також дізналися, що Сонце належить до класу жовтих карликових зірок спектрального типу G2V.

Таким чином, це відкриття не лише підтверджує теорію про взаємодію Місяця з Землею, а й пропонує нові перспективи для вивчення наших сусідів у космосі. Важливі місії, які намічені на найближчі роки, можуть суттєво змінити наше уявлення про розвиток планет, включаючи й Марс, що знаходиться на порозі нових досліджень.