Лейтенант зберіг життя побратимів, заплативши своїм. Згадаймо Дмитра Цуда.

Кожного дня о 9 ранку українці вшановують пам'ять жертв російсько-української війни. Сьогодні згадаємо Дмитра Цуда.

Лейтенант Дмитро Цуд (позивний Дуц) загинув 22 жовтня 2024 року. Він повідомив своїм побратимам про ворожу засідку та наказав їм відступити, а сам залишився, щоб дати їм можливість вижити. Він врятував життя своїх товаришів, не зважаючи на своє.

Дмитро народився 30 квітня 2003 року у місті Носівка Чернігівської області. Він закінчив школу та поступив до Київського ліцею ім. Івана Богуна, де він відмінно навчався та обіймав посаду командира відділення.

Потім він вступив до Київського військового ліцею ім. Івана Богуна. Він був головним сержантом роти і був поважаним офіцером для своїх товаришів. Дмитро Цуд також здійснював стрибки з парашутом з тринадцяти років. Він був переконаний в необхідності формування нової офіцерської еліти та служив з військовим після сьомого класу.

Після закінчення Київського військового ліцею ім. Івана Богуна він поступив до Військової академії (м. Одеса), де розпочав свою кар'єру як офіцер-спецпризначенець.

Під час навчання він був мудрим воїном, як шанували всі. Він брав участь у міжнародних навчаннях та здійснив багато стрибків з парашутом зі зброєю та спорядженням.

За словами петиції на сайті президента України, Дмитро завжди знаходився на шляху до своєї мети та завжди знав, чого хоче досягти в житті. Він був справжнім фанатом та експертом свого ремесла - ремесла спецпризначенця. Дмитро віддав третину свого життя та всі свідомі дорослі роки своєму фаху.

Він завжди був відповідальним та завжди йшов першим у бойові завдання.

Він був справжнім професіоналом. Він ніколи не піддавався емоціям та завжди залишався спокійним. Він ніколи не залишав людей у біді та завжди допомагав без жодної вигоди. Він був людиною честі, хто завжди відповідав за свої слова та вчинки.

Дмитро був справедливим, сміливим та благородним воїном та людиною.

Він загинув як справжній воїн під час стрілецького бою з противником 22 жовтня 2024 року.

Дмитро похований в селі Степові Хутори, Носівська громада. Він завжди буде війною 21.

У нього залишилися батьки - Надія Іванівна та Василь Миколайович, а також брат Іван.

Ми приєднуємося до хвилини мовчання та вшановуємо пам'ять усіх жертв російсько-української війни. Ми пам'ятаємо тих, хто загинув від рук російських загарбників, та вшановуємо громадян України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави.