Любив Маріуполь і хотів там жити. Згадаймо Дмитра Положенцева .

Кожен день о 9 ранку українці вшановують пам'ять всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні ми згадаємо Дмитра Положенцева.

Молодший лейтенант Дмитро Положенцев загинув 31 березня 2022 року під час виконання бойового завдання на металургійному комбінаті "Азовсталь" в місті Маріуполь на Донеччині. Воїну було 25 років.

Дмитро народився 19 липня 1996 року в місті Єнакієво Донецької області. У 2018 році він закінчив Приазовський державний технічний університет і працював на металургійному комбінаті. У 2019 році він вступив на військову кафедру в Запоріжжі та отримав звання офіцера.

"Дмитро мріяв бути військовим, тому свідомо пішов навчатись на військову кафедру. Він любив спорт, ходив займатися до спортзалу", - розповідають рідні.

З початком повномасштабного вторгнення Дмитро записався до 109-ої окремої бригади територіальної оборони.

"Дмитро любив Маріуполь і мріяв жити там. Нажаль, його мрії не здійснилися. Він був спокійним, товариським, розумним, - згадують рідні. - Він міг би стати новим поколінням Маріуполя: освіченим, перспективним, але його життя обірвалося під час оборони міста Марії".

Більше місяця Дмитро разом із соратниками боронив Маріуполь. Він був командиром другого стрілецького взводу.

"Зв'язок з братом обірвався 31 березня 2022 року. Він був на "Азовсталі". Більше ніяких відомостей. Місяці очікування, місяці пошуків серед полонених і загиблих не давали результатів. Тіло передали з Маріуполя в липні 2022 року. Без документів та інших речей, по яким його можна було упізнати. І тільки 10 червня 2023 року ми змогли попрощатися з Дмитром. Слава тобі, наш Герою! Ти віддав найцінніше за вільний Маріуполь - своє життя", - написала троюрідна сестра Тетяна Тлустова.

Дмитра поховали на цвинтарі в Яготині, що на Київщині.

Вдома на захисника чекали батьки та інші рідні.

Вшанування українських загиблих

"Главком" долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять всіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.