Побратими називали його «золотою людиною». Згадаймо Ігоря Кравченка.

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ігоря Кравченка.

15 лютого 2025 року Ігор Кравченко поліг у запеклій боротьбі з ворогом.

Ігор Кравченко народився у місті Шепетівка 11 квітня 1995 року. З дитинства був допитливим і наполегливим, завжди прагнув до знань та мріяв про велике майбутнє. Його особливо захоплювала математика, із задоволенням розв'язував складні задачі і мріяв стати вчителем, щоб передавати свої знання наступним поколінням. Навчався у Навчально-виховному комплексі №1, де проявив себе як старанний учень і щира, добра людина. Його завжди підтримувала сім'я - мама Тетяна й тато Юрій, а особливо - сестра Інна, з якою хлопець мав теплі стосунки.

Після закінчення дев'яти класів Ігор вступив до Львівського ліцею імені Героїв Круг, де отримав не лише гідну освіту, а й сформував міцний характер, дисципліну та справжні життєві цінності. Після успішного закінчення ліцею продовжив свій шлях у Національній академії внутрішніх справ, обравши спеціальність "правознавство".

У 2016 році розпочав службу в Шепетівській виправній колонії начальником відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи "Шепетівська виправна колонія №98".

У серпні 2022 року отримав звання "капітан внутрішньої служби". Він був відповідальним, принциповим і справедливим офіцером, якого поважали колеги та підлеглі.

Окрім служби, Ігор мав ще одну велику пристрасть - футбол. Попри травми та перенесені операції на колінах, юнак не полишав улюблену гру. Його жага до спорту, сила духу та прагнення до перемоги завжди були джерелом натхнення та життєвої енергії.

Та найбільшою цінністю для Ігоря Кравченка була сім'я. Він був люблячим чоловіком дружині Мирославі та турботливим батьком своїм дітям - доньці Меліссі та синові Максиму. Чоловік жив заради них, мріяв про їхнє щасливе майбутнє та прагнув зробити все можливе, щоб рідні були оточені любов'ю й теплом. Однією з його найбільших мрій було вирушити із сім'єю на відпочинок, провести час разом, насолодитися моментами щастя та спокою.

Ігоря завжди тягнуло до військової служби, він мріяв стати бійцем Третьої штурмової бригади. Без відома рідних Ігор Юрійович вирушив до Києва на співбесіду, яку успішно пройшов. Його рішучість, відповідальність та готовність до боротьби допомогли Ігорю стати частиною легендарного підрозділу.

20 вересня 2024 року Ігор Кравченко офіційно розпочав службу. Без страху, з повною відданістю справі воїн опановував нові навички, швидко адаптувався та демонстрував успіхи на навчаннях.

Бойові товариші відзначали його майстерність у стрільбі, витривалість і стратегічне мислення. Він був тим, на кого можна покластися, тим, хто завжди йшов уперед без вагань.

Побратими відгукуються про Ігоря Юрійовича з великою повагою та теплом. Вони згадують його як щиру, віддану людину, яка завжди підтримувала своїх товаришів і була готова прийти на допомогу. Чоловік залишив по собі глибокий слід у серцях тих, хто знав його, і став справжнім прикладом мужності та честі. Його називають "золотою людиною" - добрим, справедливим і відданим своїй справі. Він був не просто воїном, а справжнім другом, який до останнього залишався вірним присязі та своїм ідеалам.

15 лютого 2025 року Ігор Кравченко поліг у запеклій боротьбі з ворогом.

"Ігор Юрійович не народився героєм, а став ним завдяки своїм рішенням та вчинкам, свідомо обравши шлях захисника. Висловлюємо щирі співчуття згорьованій родині та всім близьким відважного воїна", - написали у Шепетівській міськраді.

"Главком" долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.