Боронив Батьківщину у складі Третьої штурмової. Згадаймо Андрія Дідука.

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Дідука.

16 листопада у Шепетівці прощалися з оператором відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами 1 штурмового батальйону військової частини, солдатом Дідуком Андрієм Валерійовичем – мужнім воїном з гарячим серцем, який виборював право на життя та свободу України ціною власного життя. Про це повідомила Шепетівська міська рада.

Народився Дідук Андрій Валерійович 25 листопада 2003 року в місті Шепетівка. Він був молодшим сином в сім'ї, зростав, як і усі, непосидючим, допитливим, іноді збитошним хлопчиком. До дев'ятого класу навчався у місцевій загальноосвітній школі №1 та продовжив навчання у Навчально-виховному комплексі школа-гімназія №5. Середню спеціальну освіту отримав у Шепетівському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку.

Приєднання до воєнних дій

Війна увійшла в коротке життя Андрія, коли він був ще студентом. З перших днів повномасштабного вторгнення ворога юнак, не задумуючись, вступив до лав самооборони.

Дуже серйозно, з великою відповідальністю ставився до своїх обов'язків – виходив на блокпости та вулиці на чергування. Це, мабуть, і мотивувало Андрія обрати для себе непростий шлях воїна-захисника. Попри свій молодий вік, він прийняв рішення боронити свою землю зі зброєю в руках.

Мрія стати бійцем

Юнак наполегливо готувався до вступу у лави Третьої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. У серпні 2023 року його мрія здійснилася – він пройшов відбір і підписав контракт.

Андрій був направлений на навчання у 169-й навчальний центр ім. Князя Ярослава Мудрого в селищі Десна Чернігівської області. Бійці, що були пліч-о-пліч з Андрієм на фронті, казали: "Сміливий хлопець, веселун, вірний друг та побратим". Військова честь і гідність були для нього понад усе, він завжди називав речі своїми іменами й ніколи не лукавив.

Пам'ять про Андрія

Андрій любив життя. Фізично підготовлений і статний, він завжди намагався бути лідером, сильним та цілеспрямованим. У серцях його однокласників та друзів живуть про нього гарні, світлі, теплі спогади, адже за все своє життя жодного разу не заплямував себе поганим чи негідним вчинком. Мав добру, ніжну душу, в якій вистачало любові й співчуття до всіх. Часто спілкувався зі старшим братом Артемом, любив свою племінницю Софійку.

Андрій планував відпустку на 28 листопада та з нетерпінням чекав зустрічі з родиною та друзями. Востаннє написав батькам, Валентині Володимирівні та Валерію Миколайовичу, 11 листопада ввечері: "Все добре". Андрій вже повертався із завдання, коли ворожий дрон обірвав його земну дорогу.

Загинув Андрій Дідук 12 листопада 2024 року біля Новоєгорівки Сватівського району Луганської області. 16 листопада у Шепетівці друзі та рідні провели його у останню дорогу...

“Главком” долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.