Понад 70 тисяч українців у статусі зниклих безвісти: що відомо про їхню долю.

Як повідомляє FREEДOM:

Пропавші безвісти в Україні

Станом на червень цього року в Україні більше 70 тисяч людей вважаються зниклими безвісти, серед яких як військові, так і цивільні. Ці дані надало Міністерство внутрішніх справ. У Києві напередодні Міжнародного дня зниклих безвісти, який відзначать 30 серпня, відбулася акція під назвою "Тихі голоси: коли відсутність кричить". В цій події також брала участь команда телеканалу FREEДОМ.

Історії родичів зниклих

Наталія — дружина військовослужбовця 93-ї бригади Віталія Скворцова, який зник безвісти 26 серпня 2022 року на Бахмутському напрямку.

“Він пішов служити в березні 2022 року і одразу потрапив у 93-ю бригаду. Він не був військовим, працював на заводі слюсарем. Пішов добровольцем, коли почалася повномасштабна війна. Ми спілкувались 25 серпня 2022 року, але він не розповідав, де знаходиться, лише що в Донецькій області. Все інше дізналася пізніше, коли вже чоловік зник. Досі немає жодних новин — ні підтвердження полону, ні інформації про його місцезнаходження. Йде вже четвертий рік. Я шукаю, маю надію, чекаю, всі ми чекаємо нашого батька, чоловіка і дідуся,” — говорить дружина військовослужбовця Наталія Скворцова.

Людмила востаннє спілкувалася зі своїм чоловіком, військовослужбовцем 93-ї бригади Федором Фесенком, саме 26 серпня 2022 року. Її чоловік також служив на Бахмутському напрямку.

“У нас зовсім дивна історія. 27 серпня 2022 року прийшли з військкомату і сказали, що чоловік загинув. Але оскільки це була субота, в понеділок оформлять документи і 30 або 31 серпня його привезуть на похорони. Так його ніхто і не привіз. Шукали три тижні по всіх моргах і лікарнях. Пізніше дізналися, що його в списках загиблих немає. Труна у мене місяць стояла на веранді. Нам казали готуватися до похорону, однак вже 5 листопада змінили статус з загиблого на зниклого безвісти. Російська Федерація не підтверджує полону. Я зверталася куди тільки можна, звісно, я вірю, що він живий, або хочу в це вірити. Знаєте, зовні я неначе нічого, а внутрі черв’як точить,” — ділиться жінка.

Ще одна родичка, Елена, також невтомно шукає свого сина:

“Пропав безвісти в бою з “вагнерівцями” під Бахмутом 10 лютого 2023 року. Я вже два роки і сім місяців шукаю свого сина. Наша П’ята окрема штурмова бригада унікальна, проте наших хлопців ніде не підтверджують. Але коли повертаються військовополонені, вони чують про наших — але хто де, ми не знаємо. Дуже багато наших хлопців у Чечні. Вже є підтвердження того, що 37 людей там. їх не міняють. Моєму синові в цьому році виповниться 35 років, мобілізований 2 квітня 2022 року. У нього сім’я, синочок, який його дуже чекає, як і я,” — розповідає мати зниклого воїна Елена Семішко.

Проблеми з поверненням

В Україні тисячі подібних історій, кожна з яких є унікальною. Та всіх їх об’єднує одне — невпинне очікування. Щоб поділитися своїм болем, отримати поради та привернути увагу суспільства до проблеми насильницьких зникнень, у Києві провели Всеукраїнське захід "Тихі голоси: коли відсутність кричить". В його рамках відкрили виставку "Очі, які чекають". Це 30 історій людей, які з року в рік вірять та сподіваються почути: "Статус пошуку особи скасовано". Це 30 розповідей тих, хто безвихідно бореться і підтримує один одного. Серед цих об’єднань — громадська організація "Жінки роду". Вони в партнерстві з Міжнародним комітетом Червоного Хреста та Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими щодня працюють над поверненням своїх близьких додому.

“Це та біль, яку відчувають ті, хто має статус зниклої особи. Пропавші безвісти воїни, чию долю ми намагаємося з’ясовувати, знаходяться у полоні чи загинули. Всі, хто причетний до цієї структури, щодня виконують важливу роботу, щоб знайти та повернути. Головне управління розвідки дізнається інформацію про тих, хто числиться пропавшими безвісти і перебуває в полоні. Ми фіксуємо кожен такий випадок,” — повідомив керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охрименко.

У пошуках спеціалістам допомагає єдиний реєстр пропавших безвісти, а також комунікація з родинами. Основною проблемою в ідентифікації зниклих є небажання російської сторони надавати правдиві дані.

“Всі ми намагаємося отримати достовірну інформацію, але якщо вона приховується російською стороною, не надається взагалі, ігноруються наші запити, це дуже складно. Але ми намагаємося робити все, що від нас залежить, щоб отримати інформацію,” — прокоментувала керівник Секретаріату Уповноваженого з питань пропавших безвісти в особливих обставинах МВС України Валентина Акуленко.

Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ України, станом на червень 2025 року, в Україні вважаються пропавшими безвісти більше 70 тисяч осіб. Ця цифра включає як військових, так і цивільних осіб. Доля багатьох зниклих, на жаль, може бути встановлена лише після завершення війни або активної фази бойових дій, коли пошукові групи зможуть працювати на раніше окупованих територіях.