Військовий з позивним Аладдін: як 25 операцій повернули до життя пораненого захисника.

Як повідомляє ТСН: До початку війни Віталій Лановський не знав, що таке піксель. Коли почалася мобілізація, він відмовився від двох квитків до Парижа і вирішив залишитися вдома, влаштувавши дружині сюрприз: 2 березня залишився ночувати в казармі, ставши добровольцем 125-ї бригади територіальної оборони Львівщини.

З позивним «Аладдін» Віталій швидко освоїв бойові навички разом з іншими новобранцями. За півтора року він з менеджера з продажу авіаквитків виріс до заступника командира роти з бойової підготовки. У серпні 2022 року його бригада вже боролася з ворогом на Донеччині.

На фронті 30-річний чоловік навчався «малювати» цифрові карти місцевості, вести розвідку, визначати вогневі точки та аналізувати бойові дії. Він завжди був готовий до дій, рятуючи поранених та евакуюючи загиблих товаришів.

Тяжке поранення на фронті

9 липня 2023 року під Кремінною Віталій потрапив у бій, де зазнав важких поранень. Він отримав кілька куль у щелепу та руки, а також у легеню.

«Я не відчував болю. Але говорити, дихати й зупинити кров не міг – руки не слухалися. Парубок років 20, а вже – ветеран війни. Хлопці відтягнули, хотіли покласти мене на ноші і нести. Але в лежачому стані щелепа падала мені в горло і перекривала дихання», – розповідає колишній військовий.

Коли його дотягнули до своїх, рятуючи, водій мчав так, що дерева гнулися, весь час повторюючи: «Я тебе мушу витягти, мушу…»

«Через кулю в грудях у мене сплющилась легеня. Пневмоторакс. Бром, наш медик, прямо в машині вдарив величезною голкою біля серця і пробив легеневий мішок. Він зізнався: «Я зробив це вперше»… Але вдало. Я задихав», – продовжує Віталій.

Коли доїхали до лікарні, його ввели в штучну кому, і він прокинувся вже в палаті.

Вагітна дружина примчала у Дніпро, а чоловік – нерухомий

Отямившись у лікарні, Віталій побачив, що одна рука з залізним імплантатом, а інша в гіпсі.

«Встати не можу. Говорити і дихати – нереально. Вдається тільки моргати. Прийшов лікар. Пальцем ноги я «написав» у повітрі номер дружини. Він її набрав – а жінка вже на півдорозі до мене. Скоро народжувати. Восьмий місяць», – згадує Віталій.

Лікування в Дніпрі затягнулось майже на два роки, і Віталію провели 25 операцій під наркозом.

Операції були надзвичайно складні, частину кістки для відновлення щелепи брали з ноги. «Штопали» вручну п’ятеро львівських хірургів, а сама операція тривала 13,5 години.

Довгі місяці реабілітації

На третьому році після поранення Віталій поїхав до Німеччини, де ще 10 місяців лагодив руку з пошкодженим суглобом. Йому поставили штучний суглоб, але через інфекцію виникли нові проблеми.

«Мене виписали. Я дуже хотів додому!» – згадує Віталій, який щиро дякує всім, хто допомагав, і повертається додому з дружиною та дітьми.

Повертання до мирного життя

З поверненням у Львів життя Віталія почало налагоджуватись. Він вирішив піти на роботу, закінчив курси митних брокерів і знайшов своє місце на Львівській митниці.

«Так порадив мій командир Вадим Ларін з позивним «Радник». Він прийшов у військо з митниці, а його співробітники активно допомагали нашій бригаді», – каже Віталій.

Зараз Віталій – головний державний інспектор митного відділу, і він намагається виправдати цю довіру.

У вільний час він займається побутовими справами: ремонтує будинок, грає з дітьми та активно розповідає про свої сільські справи.

«Всі думали, що я не встану на ноги, а я хапався за думки про дітей і дружину…», – говорить Віталій, згадуючи важкі моменти свого життя.

Історія Віталія Лановського показує, наскільки важливим є підтримка рідних та волонтерів під час лікування та реабілітації. Його шлях від добровольця до митного інспектора доводить, що навіть після важких випробувань життя може знову стати на свої місця. Віталій тепер є прикладом стійкості та мужності, і його історія надихає інших в Україні.