Бетховен: цікаві факти про життя та творчість великого композитора.

Людвіг ван Бетховен — це ім'я, яке стоїть в одному ряду з найвеличнішими геніями в історії людства. Його музика, сповнена пристрасті, драми та нестримної сили, стала містком між класицизмом вісімнадцятого століття та романтизмом дев'ятнадцятого. Він створив безсмертні шедеври: «Місячну сонату», «Апасіонату», «Героїчну симфонію» та величну Дев'яту симфонію. Але за величчю музики стояла складна, сповнена страждань та випробувань доля. Він втратив слух, найцінніше для музиканта, але зумів подолати цю трагедію та створити найгеніальніші твори в стані повної глухоти. Його життя — це історія про незламну волю, боротьбу з долею та безмежну любов до музики.

Проблеми зі слухом

Розглядаючи Бетховен цікаві факти з життя, варто відразу звернути увагу на найвідоміший факт про митця. Проблеми зі слухом почали турбувати Бетховена у віці 26-27 років. Він помітив, що гірше чує високі ноти, а також йому стало важко розрізняти слова в розмові. Спочатку він приховував свій недуг від оточуючих, боячись, що це зруйнує його кар'єру піаніста-віртуоза. Він писав про це лише найближчим друзям. Лікарі не могли точно встановити причину втрати слуху.

Сучасні дослідники припускають кілька версій: системний вовчак, черевний тиф, або хвороба Педжета. Інша теорія стверджує, що причиною стала звичка занурювати голову в холодну воду, щоб не заснути. Таким чином він боровся зі сонливістю, спричиненою іншими захворюваннями. До тридцяти років він вже відчував сильний шум у вухах, а до сорока п'яти майже повністю оглух. Бетховен пробував різноманітні засоби: мив вуха холодною водою, приймав мигдалеву олію, використовував спеціальні труби. Але нічого не допомагало. Він впадав у відчай і навіть думав про самогубство. Проте любов до музики виявилася сильнішою. Він написав про ці муки у знаменитому Гейлігенштадтському заповіті. Це лист, адресований братам, в якому він викладає свої страждання. Бетховен писав, що саме лише мистецтво завадило йому звести рахунки з життям.

Дев'ята симфонія створена майже повністю глухим

Дев'ята симфонія, одне з найвидатніших творів Бетховена, була написана, коли композитор уже майже нічого не чув. Прем'єра відбулася у Відні 7 травня 1824 року. Бетховен сидів на сцені, спиною до публіки. Він не чув ні гучних оплесків, ні захоплених вигуків. Після закінчення симфонії одна з солісток, Кароліна Унгер, повернула його обличчям до зали. Тільки тоді він побачив бурхливу реакцію публіки. Люди махали хустками, капелюхами, аплодували стоячи.

Історія свідчить, що поліція була змушена втрутитися, щоб припинити овації. Адже зазвичай імператорська родина вітала артистів першою. Публіка була настільки вражена, що не звертала уваги на правила. Дев'ята симфонія стала новаторським твором. Бетховен вперше ввів у симфонію хор та солістів. Для тексту він використав оду «До радості» Фрідріха Шиллера. Він мріяв про це все життя. Ця симфонія стала гімном єдності людства. Вона стверджує, що всі люди є братами. Музиканти виконували цей твір під керівництвом диригента, який допомагав Бетховену відчувати ритм. Сьогодні Дев'ята симфонія входить до репертуару всіх симфонічних оркестрів світу. Вона є візитівкою світової культури.

Вплив глухоти на його творчість

Втрата слуху справила глибокий вплив на творчість Бетховена. Її можна розділити на три періоди. Ранній період, до початку проблем зі слухом, представлений переважно камерною музикою. Вона ще дуже близька до стилю Моцарта та Гайдна. Середній період розпочався з усвідомленням того, що глухота невблаганно прогресує. У цій музиці відчуваються драма, героїзм та бунт. Він пише «Героїчну симфонію», «Апасіонату», «Крейцерову сонату».

Пізній період припав на час майже повної глухоти. Музика стає філософською, заглибленою в себе. Форми творів ускладнюються. З'являються нові, нечувані раніше гармонії. Позбавлений можливості чути зовнішній світ, він занурився у свій внутрішній. Він почав чути музику душею. Глухота змусила його шукати нові шляхи вираження. Він став експериментувати з регістрами та тембрами. Його музика втратила легкість, але знайшла неймовірну глибину. Він писав, не покладаючись на слух, а лише на внутрішнє відчуття гармонії. В результаті з'явилися твори, які випередили свій час на десятиліття. Саме глухий Бетховен створив свої найгеніальніші шедеври. Він довів, що справжнє мистецтво народжується не в вушній раковині, а в серці та мозку.

Бетховен ніколи не одружувався

Попри бажання знайти сімейне щастя, Бетховен так і не одружився. Він мав кілька романтичних захоплень, але вони не закінчувалися весіллям. Він кохав жінок з вищого світу, які були для нього недосяжними. Головною перешкодою для одруження стало його соціальне становище. Він не був аристократом, а лише «вільним митцем». У той час це вважалося недостатньо престижною партією. Крім того, глухота зробила його замкнутим та недовірливим. Він боявся, що хвороба зробить його тягарем для родини. Він писав у листах, що не може просити жінку поділити з ним його страждання. Ще одним фактором була його бідність.

Він не мав стабільного доходу, часто жив у боргах. Він не міг би забезпечити родину гідним рівнем життя. Його коханими були, зокрема, Жозефіна Брунсвік, Джульєтта Гвіччарді, якій він присвятив «Місячну сонату», та Тереза Мальфатті. Він робив пропозицію одній з них, але отримав відмову. Листи до коханих, знайдені після його смерті, свідчать про глибину його почуттів. Вони сповнені пристрасті та відчаю. Незважаючи на те, що він не знайшов особистого щастя, його кохання до музики було безмежним. Вона стала його дружиною, дітьми та домом.

Не мав дітей

Бетховен помер бездітним. Його хвороби, ймовірно, вплинули на репродуктивну функцію. Але достовірних даних про це немає. Відсутність сім'ї він компенсував турботою про племінника Карла. Після смерті брата він став опікуном хлопчика. Це принесло йому багато страждань. Відносини з племінником були дуже складними. Карл не виправдав надій дядька. Він не хотів ставати музикантом, тяжів до військової кар'єри. Він намагався навіть накласти на себе руки. Бетховен дуже переживав через це. Судові тяжби за право опіки тривали роками.

Він витратив на це багато грошей та нервів. У своїх листах він називає племінника «блудним сином». Незважаючи на все, він любив його і хотів йому добра. У заповіті він залишив Карлу свій невеликий статок. Після смерті Бетховена Карл пішов на військову службу. Він одружився, мав дітей. Але він не зберіг пам'ять про великого дядька. Він продав рукописи та листи Бетховена. Хоча у композитора не було прямих нащадків, його спадщина живе у віках. Його музика виховує мільйони людей по всьому світу. Він став духовним батьком для багатьох музикантів. Його творчість вплинула на композиторів романтизму.

Відчайдушний характер і конфлікти з сучасниками

Бетховен мав дуже складний, непередбачуваний характер. Його часто називали мізантропом. Він був різким, грубуватим та нетерпимим до дурнів. Сучасники боялися його гострого язика. Він міг образити мецената, не зважаючи на статус. Відомі його конфлікти з князем Ліхновським та іншими аристократами. Одного разу він написав листа князю, що таких князів, як він, в історії будуть тисячі, а Бетховен – один. Причиною такої поведінки було поєднання кількох факторів.

По-перше, це глухота, яка робила його підозрілим та дратівливим. Він постійно боявся, що над ним сміються. По-друге, це його вільнолюбний характер. Він ненавидів приниження та рабство. Він був прихильником ідей французької революції. Він присвятив третю симфонію Наполеону, але потім викреслив присвяту. Коли той проголосив себе імператором, Бетховен розчарувався в ньому. Його конфлікти з сучасниками часто виникали через гроші.

Він міг вимагати оплату за твори наперед у найгрубішій формі. Він міг посваритися з другом через дрібницю. Але його друзі, попри все, його любили. Вони прощали йому витівки, розуміючи страждання генія. Він міг бути ніжним та уважним. Він дуже любив дітей, хоча своїх не мав. Складний характер був його прокляттям, але також і частиною геніальності.

Дружба та підтримка покровителів

Бетховен, незважаючи на свій складний характер, мав відданих друзів та покровителів, які підтримували його матеріально та морально. В епоху, коли музиканти залежали від аристократичних меценатів, Бетховен зумів вибудувати стосунки інакше. Він не був слугою при дворі, як його попередники. Його сприймали як рівного. Князь Карл Ліхновський, один з перших покровителів, надав йому щомісячну стипендію. Коли ж він спробував продиктувати Бетховену, для кого грати, той обурився. Він написав листа, де сказав, що таких князів було тисячі, а Бетховен — один. Інцидент не зруйнував їхніх стосунків, але Бетховен залишив садибу Ліхновського.

Іншим важливим покровителем став ерцгерцог Рудольф, син імператора Леопольда II. Він був не лише меценатом, а й учнем Бетховена. Ерцгерцог брав у нього уроки гри на фортепіано та композиції. Бетховен присвятив йому декілька творів. Їхня дружба тривала до самої смерті композитора. Рудольф підтримував Бетховена фінансово, особливо в останні роки життя, коли глухота заважала заробляти. Вдячність композитора була безмежною. Він присвятив ерцгерцогу величну «Торжественну месу» та «Велику сонату для фортепіано».

Граф Андрій Розумовський, український аристократ, також відіграв велику роль. Він був російським послом у Відні. Він замовив Бетховену три струнні квартети. Ці твори стали новаторськими. Сучасникам вони здалися занадто складними, але сьогодні вони вважаються вершиною камерної музики. Розумовський утримував власний струнний квартет, який виконував твори Бетховена. Він платив композитору щедру винагороду. Завдяки цьому Бетховен міг не думати про хліб насущний. Дружба з Розумовським тривала багато років. Разом з князем Лобковіцем та князем Кінським вони оформили Бетховену щорічну стипендію. Це була умова, щоб Бетховен не залишив Відень. Грошей вистачало, але війна та інфляція знецінили їх. Бетховен знову опинився у скруті.

Його близьким другом був Микола Змескалл, талановитий віолончеліст. Він допомагав Бетховену з побутовими справами. Після втрати слуху Змескалл супроводжував композитора під час прогулянок, допомагав спілкуватися з людьми. Він носив записники, в яких Бетховен писав свої думки. Іншим другом був Ігнац Шуппанциг, скрипаль та диригент. Він організував перше виконання Дев'ятої симфонії. Він допомагав Бетховену з нотними рукописами. Його підтримка була безцінною. Друзі називали його «душею колективу».

Незвичайні звички та ритуали

Бетховен мав багато дивних звичок, які дивували сучасників. Він був дуже неохайним. Його кімната завжди була в хаосі. Папір, речі, залишки їжі валялися скрізь. Він міг вилити чорнильницю на фортепіано, не помітивши цього. Він міг ходити в брудному одязі, не звертаючи уваги. Він не любив купатися. Слугам доводилося силоміць забирати у нього брудний одяг, щоб випрати. Він міг образитись на це. Він часто перекладав меблі, не пам'ятаючи, де що лежить.

Вранці він одразу сідав працювати. Спочатку писав музику, потім снідав. Він варив собі каву. Він відраховував рівно 60 кавових зерен на чашку. Він не терпів, коли хтось готував йому каву.

Працюючи, Бетховен мав звичку обливати голову холодною водою. Він вважав, що це стимулює мозок. Він міг робити це прямо за столом. Вода капала на підлогу та на папери. Це дратувало сусідів по квартирі. Він часто гуляв. Прогулянки були його способом творити. Він носив із собою нотний папір. Він міг зупинитися посеред вулиці, щоб записати мелодію. Він міг голосно співати або насвистувати. Перехожі дивувалися. Він не звертав уваги. Під час прогулянок він заходив до дешевих трактирів. Він міг там заснути, а прокинувшись, заплатити за столик, не замовивши нічого. Він міг носити з собою маленький блокнот.

Бетховен обожнював свого племінника Карла. Він опікувався ним після смерті брата. Він міг дзвонити йому по десять разів на день. Він постійно давав поради. Карла це дратувало. Він намагався втекти від дядька. Він залишав прислугу без догляду. Він міг виставити посуд на балкон, якщо був незадоволений. Сусіди скаржилися. Він не звертав уваги. Він міг накричати на гостя, який розмовляв під час виконання його музики. Він цінував тишу. Він не виносив неорганізованості в інших. Він був людиною настрою. Сьогодні він міг цілувати руки, завтра плюнути в обличчя.

Вплив на майбутніх композиторів

Вплив Бетховена на наступні покоління музикантів важко переоцінити. Він став мостом між класицизмом та романтизмом. Він зламав старі форми, створив нові. Він показав, що музика може висловлювати глибокі філософські ідеї. Він звільнив композитора від служіння аристократії. Його спадщина надихала романтиків: Шуберта, Шумана, Ліста, Вагнера. Шуберт, який жив в один час, обожнював Бетховена. Він носив смолоскип на його похороні. Він присвятив йому свої пісні. Він хотів бути похованим поруч. Його бажання виконалося. Шуман писав, що музика Бетховена діє, як буря на душу. Він стверджував, що Бетховен відкрив нову еру в музиці. Вагнер ставився до нього як до бога. Він бачив у ньому вершину. Він написав про це багато статей.

Брамс, який народився після смерті Бетховена, відчував тиск його генія. Він довго не наважувався писати симфонію. Він боявся порівнянь. Коли він написав свою першу симфонію, критики назвали її «Десятою Бетховена». Це було визнанням. Бетховен вплинув на композиторів різних країн. Чайковський захоплювався його силою. Він написав статті про Бетховена. Він визнавав, що навчився у нього будувати форму. Бетховен вплинув навіть на сучасну музику. Фільми, реклама, рок-музика використовують його мелодії. Ода до радості стала гімном Європейського Союзу. Його музика актуальна сьогодні. Вона не старіє. Він став архетипом музиканта-бунтаря. Бетховен навчив майбутні покоління бути сміливими. Він довів, що можна творити, незважаючи на обставини.