План Трампа для України: перемога чи капітуляція — розбір від The Guardian.

Як повідомляє ТСН: Ніхто не має миритися з несправедливим варіантом, який Україна, можливо, буде змушена прийняти. Агресор отримає території, тоді як жертва залишиться з ранами війни. Однак занепокоєння, яке виникло у Вашингтоні через нові мирні пропозиції, слугує тривожним сигналом. Конфлікт в Україні наближається до розв'язки, яка не буде ані беззаперечною поразкою, ані «тріумфом», а стане проміжним результатом, що поєднує елементи обох сторон.

Про це зазначає американський історик та аналітик Стівен Вертхайм.

Парадокс «плану Трампа»: капітуляція чи стратегічний успіх

Недавній план адміністрації Трампа на 28 пунктів, який критикують у Конгресі, отримав звинувачення в «капітуляції» перед Москвою. Проте він може дати Києву помітні стратегічні успіхи. Вертхайм вважає, що в умовах немає серйозних обмежень для української армії в мирний час, незважаючи на спроби Росії нав’язати суворі рамки. Єдина вимога – обмеження чисельності до 600 000 осіб, що, по суті, перевищує кількість кадрових військових, яку Україна могла б утримувати у мирний час. Україна також отримає суттєві гарантії безпеки від США та Європи – найсильніші в історії, навіть якщо вони не відповідають статті 5 НАТО.

Вертхайм також нагадає, що Путін розпочав вторгнення, щоб зламати прозахідний курс України. Після завершення бойових дій Україна буде військово сильнішою і більш ворожою до Росії.

Небезпека «диванного» моралізаторства

Впливові голоси у Вашингтоні, як республіканці, так і демократи, вже називають цей можливий результат аморальним. Сенатори, такі як Мітч Макконнелл та Джин Шахін, виступають проти «найменш поганого компромісу». Вертхайм різко критикує цю позицію.

«Легко вимагати ідеальних результатів, коли ти перебуваєш за тисячі миль і не сплачуєш ціну за свою “моральну перевагу“».

На думку аналітика, продовження війни на невизначений термін залишить Україну у гіршому становищі: меншою, слабкішою і розбитою. Є ризик, що Україна стане жертвою «хронічної нездатності США реально оцінювати результати своїх воєн».

Історичні уроки: В’єтнам, Афганістан, Ірак

Вертхайм наводить кілька прикладів, коли США не змогли своєчасно зупинитися:

• В’єтнам: Річард Ніксон прагнув «миру з честю» і продовжував війну ще чотири роки, таємно бомбардуючи Камбоджу та Лаос, що лише відтермінувало неминучу поразку.

• Афганістан: Барак Обама зрозумів, що Талібан неможливо перемогти лише військовими засобами, але не наважився на переговори про розподіл влади.

• Ірак: Джордж Буш-старший досяг успіху у вигнанні Саддама Хусейна з Кувейту, але мрії про повалення режиму призвели до фатального вторгнення 2003 року.

Ці приклади важливі для розуміння стратегії США та можуть слугувати уроком для України.

«Брудна угода», яку варто укласти

Вертхайм підкреслює, що завершення війни вимагає прийняття змішаного вердикту. Україні не вдасться досягти повної перемоги, тому компроміс, який дасть Україні шанс на виживання, видається єдиним виходом.

«Якщо це виглядає як брудна угода, як певна міра умиротворення, то це тому, що так воно і є. Але якщо немає кращої альтернативи, то цю брудну угоду варто укласти».

З іншого боку, Захід і Україна часто недооцінюють уже досягнуті результати. Україна майже чотири роки протистоїть спробам Росії захопити Київ, тоді як агресор втратив понад 600 000 солдатів.

Аналітик також порушує питання про НАТО, наголошуючи, що «тотальна безпека» є недосяжною, і навіть якщо НАТО прийме Україну, це не надасть справжніх гарантій безпеки.

Зрештою, Україні потрібна реалістична підтримка та здатність зберегти те, що вже виборено великою ціною.